словник
ф≥лософи
хрестомат≥¤
енциклопед≥¤
консультац≥¤
програма
            ќнтолог≥¤: ƒ≥алектика. ѕринцип розвику

    Ћекц≥њ


    «ј ќЌ» ƒ≤јЋ≈ “» »

    Ќайб≥льш загальними законами д≥алектики Ї: перех≥д к≥льк≥сних зм≥н у ¤к≥сн≥, Їдн≥сть ≥ боротьба протилежностей, запереченн¤ запереченн¤.

    ” своЇму походженн≥, ≥сторичному розвитку ≥ сп≥вв≥дношенн≥ внутр≥шнього взаЇмозв'¤зку категор≥њ ≥ закони д≥алектики ¤вл¤ють собою лог≥чне вираженн¤ об'Їктивноњ д≥алектики св≥ту ≥ його п≥знанн¤ в динам≥ц≥ њх розвитку.

    ÷≥ закони виражають ун≥версальн≥ форми, шл¤хи ≥ руш≥йну силу розвитку матер≥ального св≥ту ≥ його п≥знанн¤, ≥ Ї загальним методом д≥алектичного мисленн¤. ” цих законах д≥алектики конкретизуютьс¤ њњ основн≥ категор≥њ в њх ≥сторичному становленн≥ ≥ сп≥вв≥дношенн≥. ¬≥дкритт¤ та наукове обгрунтуванн¤ основних закон≥в д≥алектики збагатило розум≥нн¤ зм≥сту ≥ взаЇмозв'¤зку ран≥ше в≥домих категор≥й, розвиток ¤ких п≥дпор¤дкований цим ун≥версальним законам. «акони д≥алектики ¤вл¤ють собою лог≥чне вираженн¤ суттЇвого в розвитку.

    «акон Їдност≥ та боротьби протилежностей

    –уш≥йну силу розвитку виражаЇ закон Їдност≥ та боротьби протилежностей. —утн≥сть цього закону пол¤гаЇ в тому, що предмети ≥ ¤вища об'Їктивного св≥ту в процес≥ свого розвитку, що випливаЇ з взаЇмод≥њ ≥ суперечност≥ м≥ж р≥зними предметами ≥ ¤вищами ≥ р≥зними сторонами всередин≥ предмет≥в ≥ ¤вищ, переход¤ть ≥з стану непом≥тноњ, несуттЇвоњ в≥дм≥нност≥ до протилежностей, ¤к≥ вступають м≥ж собою у протир≥чч¤, боротьбу, що складаЇ внутр≥шнЇ джерело розвитку даного ¤вища.  ожен предмет м≥стить в соб≥ ≥нше самого себе. ¬нутр≥шн¤ суперечлив≥сть будь-¤кого об'Їкту пол¤гаЇ в тому, що в Їдиному предмет≥ в один ≥ той же час маЇ м≥сце ≥ взаЇмопроникненн¤ ≥ взаЇмовиключенн¤ протилежностей. –озвиток можливий т≥льки завд¤ки протир≥ччю, тобто виникненню активноњ взаЇмод≥њ, з≥ткненн¤, боротьби протилежностей. ѕротилежност≥, що борютьс¤ перебувають м≥ж собою в Їдност≥ в тому сенс≥, що вони властив≥ одному предмету, ¤вищу. ѕротир≥чч¤, що виражаЇтьс¤ в боротьб≥ протилежностей в рамках даноњ Їдност≥, становить джерело розвитку.

    Ѕудучи в≥дбитим у систем≥ теоретичного знанн¤, цей закон входить основним стрижнем або ¤дром в д≥алектичний метод наукового п≥знанн¤. ” власному розум≥нн≥ д≥алектика Ї вивченн¤ про протир≥чч¤ в сам≥й сутност≥ предмет≥в ї. ƒ≥алектика, таким чином, даЇ можлив≥сть вбачати стимули розвитку св≥ту всередин≥ самого св≥ту.

    «акон переходу к≥льк≥сних зм≥н у ¤к≥сн≥

    –озвиток ¤к рух в≥д простого до складного, в≥д нижчого до вищого, в≥д старого ¤к≥сного стану до б≥льш високого, новоњ ¤кост≥ Ї одночасно ≥ безперервний, ≥ перервний процес. ѕри цьому к≥льк≥сн≥ зм≥ни до певноњ меж≥ нос¤ть характер безперервного зростанн¤ одного ≥ того ж за своЇю ¤к≥стю об'Їкта, ¤кий, зм≥нюючись к≥льк≥сно в межах одн≥Їњ ≥ т≥Їњ ж м≥ри, не перестаЇ бути тим, чим в≥н Ї. “≥льки на певному щабл≥ розвитку, за певних умов об'Їкт втрачаЇ своЇ колишню ¤к≥сть ≥ стаЇ новим. –озвиток, таким чином, Ї Їдн≥сть переривчастост≥ ≥ безперервност≥, революц≥йноњ, стрибкопод≥бноњ ≥ еволюц≥йноњ зм≥ни ¤вищ.

    «акон переходу к≥льк≥сних зм≥н у ¤к≥сн≥ показуЇ, ¤к зд≥йснюЇтьс¤ виникненн¤ нового.

    «акон запереченн¤ запереченн¤.

    ”с¤кий розвиток Ї певним чином спр¤мований процес. ÷ю сторону розвитку виражаЇ закон запереченн¤ запереченн¤.  ожне ¤вище в≥дносно ≥ в силу своЇњ к≥нцевоњ природи переходить в ≥нше ¤вище, ¤ке за певних умов може стати протилежн≥стю першого ≥ виступити в рол≥ його запереченн¤. «апереченн¤ становить необх≥дну умову розвитку, оск≥льки воно Ї не т≥льки запереченн¤ старого, але ≥ затвердженн¤ нового. јле процес розвитку не зупин¤Їтьс¤ на цьому. «нову виникаюча ¤к≥сть також переходить в ≥ншу ¤к≥сть. «апереченн¤ зн≥маЇтьс¤ другим запереченн¤м, а весь ланцюг розвитку ¤вл¤Ї собою процес запереченн¤ запереченн¤. ¬ результат≥ цього наростаючого запереченн¤ запереченн¤ виходить рух предмета в≥д простого до складного, в≥д нижчого до вищого з елементами повторенн¤ пройденого, тимчасового в≥дступу назад ≥ т. д. «акон запереченн¤ запереченн¤ даЇ узагальнене вираженн¤ розвитку в ц≥лому, розкриваючи внутр≥шн≥й зв'¤зок, поступальний характер розвитку; в≥н виражаЇ такий перех≥д ¤вищ з одного ¤к≥сного стану в ≥нший, при ¤кому в нов≥й ¤кост≥ в≥дтворюютьс¤ на б≥льш високому р≥вн≥ де¤к≥ риси староњ ¤кост≥. —ловом, цей закон виражаЇ ≥ процес докор≥нноњ зм≥ни староњ ¤кост≥, повторюваний зв'¤зок м≥ж р≥зними етапами розвитку, тобто основну тенденц≥ю розвитку ≥ спадкоЇмн≥сть м≥ж старим ≥ новим. –озвиток в≥дбуваЇтьс¤ так, що найвищий ступ≥нь розвитку виступаЇ ¤к синтез усього попереднього руху в його зн¤тому вигл¤д≥.  ожен момент розвитку, ¤к би в≥н не був в≥дм≥нний в≥д попереднього, в≥дбуваЇтьс¤ з нього, Ї результатом його розвитку, тому укладаЇ, збер≥гаЇ його в. соб≥ в перетвореному вигл¤д≥. ѕо сут≥ в≥н Ї це перше, що стало ≥ншим. « цього випливаЇ важлива вимога до наукового п≥знанн¤, ¤ка виступаЇ в ¤кост≥ методу: т≥льки те ≥сторичне п≥знанн¤ може бути пл≥дним, ¤ке кожен момент ≥сторичного розвитку розгл¤даЇ ¤к результат попереднього моменту ≥ в орган≥чному зв'¤зку з ним.

    ќ—Ќќ¬Ќ≤ ‘ќ–ћ» –”’”

    Ѕудь-¤кий вид руху, кожен д≥ючий процес п≥дкор¤ютьс¤ д≥њ тих чи ≥нших закон≥в. ћожна зробити висновок, що формою "руху взагал≥" Ї закони руху. ќднак ц≥ закони по-р≥зному пов'¤зан≥ один з одним. “ому на п≥дстав≥ де¤ких критер≥њв њх можна об'Їднати у взаЇмопов'¤зан≥ групи. “од≥ формами руху будемо називати групи зм≥н,що об'Їднан≥ п≥дпор¤дкуванн¤м д≥њ певних закон≥в.

    Ќевичерпн≥сть матер≥њ, р≥зноман≥тт¤ об'Їкт≥в ≥ ¤вищ пов'¤зан≥ з р≥зноман≥тт¤м форм руху, бо останнЇ Ї способом ≥снуванн¤ матер≥њ. ќчевидно, що п≥знанн¤ руху неможливе без вивченн¤ його специф≥чних форм, оск≥льки загальне, не ≥снуЇ пор¤д з одиничним. ƒ≥алектико-матер≥ал≥стичне вченн¤ про форми руху матер≥њ було розроблено ‘. ≈нгельсом. …ого ≥дењ з даного питанн¤ аж н≥¤к не застар≥ли. ‘. ≈нгельс вид≥л¤в п'¤ть основних форм руху матер≥њ.  ритер≥Їм вид≥ленн¤ цих форм руху Ї зв'¤зок кожноњ з них з певними матер≥альними нос≥¤ми.

    ћехан≥чний рух - просторове перем≥щенн¤ об'Їкт≥в, але, потр≥бно в≥дзначити - поширенн¤ в простор≥ пол≥в, наприклад, - це не механ≥чний процес. "” механ≥ц≥, - писав ‘. ≈нгельс, - ми не зустр≥чаЇмо жодних ¤костей" [9]. јле вже у ф≥зиц≥ будь-¤ка зм≥на - це перех≥д к≥лькост≥ в ¤к≥сть. ‘≥зичний рух - теплота, електромагнетизм, грав≥тац≥¤.

    ’≥м≥чний рух - перетворенн¤ атом≥в ≥ молекул, пов'¤зане з перебудовою електронних оболонок атом≥в (але не њх ¤дер). ’≥м≥чна форма руху матер≥њ маЇ справу з утворенн¤м ≥ руйнуванн¤м молекул речовини. "ќрган≥чне житт¤, - вказував ‘. ≈нгельс, - неможлива без механ≥чного, молекул¤рного, х≥м≥чного, терм≥чного, електричного зм≥н". јле сукупн≥сть цих зм≥н не Ї основною ознакою б≥олог≥чноњ форми руху.

    Ѕ≥олог≥чний рух - специф≥чний дл¤ живих процес≥в. ќстанн≥ можна охарактеризувати так: ∆итт¤ Ї спос≥б ≥снуванн¤ б≥лкових т≥л ≥ нуклењнових кислот, зм≥стом ¤кого Ї безперервний обм≥н речовин м≥ж орган≥змом ≥ навколишн≥м середовищем, процеси в≥дображенн¤ ≥ саморегул¤ц≥њ, спр¤мован≥ на самозбереженн¤ ≥ в≥дтворенн¤ орган≥зм≥в. ÷≥ ознаки розкривають специф≥ку живого т≥льки вз¤т≥ ¤к система.

    —оц≥альний рух (з ¤ким пов'¤зано ≥ мисленн¤) - ц¤ форма руху описуЇ походженн¤ та розвиток людини ¤к сусп≥льноњ ≥стоти, тому бере за основу розвиток сусп≥льства. ¬она включаЇ ≥ зм≥ни, що в≥дбуваютьс¤ в орган≥зм≥ окремоњ людини. “ак, серце людини - це механ≥чний двигун, що забезпечуЇ рух кров≥ в судинах. јле це не суто механ≥чний двигун. …ого д≥¤льн≥сть регулюЇтьс¤ механ≥змами вищоњ нервовоњ системою д≥¤льност≥ людини. ј життЇд≥¤льн≥сть орган≥зму - умова участ≥ людини в прац≥, в сусп≥льному житт≥. —юди вход¤ть зм≥ни соц≥альних груп, верств, клас≥в, етн≥чн≥ зм≥ни, демограф≥чн≥ процеси, розвиток продуктивних сил ≥ виробничих в≥дносин та ≥нш≥ зм≥ни, що визначаютьс¤ законами руху на соц≥альному р≥вн≥ матер≥њ..

    ‘орми руху розташован≥ саме в цьому пор¤дку не випадково: кожна наступна м≥стить у соб≥ попередн≥. ¬ основ≥ класиф≥кац≥њ ‘. ≈нгельса лежать принципи: структурност≥ (кожна форма руху маЇ специф≥чного, головного матер≥ального нос≥¤); розвитку (вищ≥ форми руху виникають в результат≥ розвитку нижчих); ≥сторизму (характеризуЇ посл≥довн≥сть п≥знанн¤ людиною основних форм руху: в≥д в≥дносно простого до б≥льш складного ).

     ожна з цих форм включаЇ в себе безл≥ч вид≥в руху. Ќав≥ть найпрост≥ша механ≥чна включаЇ в себе так≥ види руху, ¤к р≥вном≥рно-пр¤мол≥н≥йний, р≥вном≥рно-прискорений (упов≥льнений), кривол≥н≥йний, хаотичний рух. Ќайб≥льш складною формою руху Ї соц≥альна, тому матер≥альний нос≥й Ї найскладн≥ший вид матер≥њ - соц≥альний. —л≥д п≥дкреслити, що р≥зн≥ форми руху здатн≥ переходити один в одного в≥дпов≥дно до закон≥в збереженн¤ матер≥њ ≥ руху.

    –ух, що розгл¤даЇтьс¤ в найзагальн≥шому сенс≥ слова, тобто розум≥Їтьс¤ ¤к спос≥б ≥снуванн¤ матер≥њ, ¤к внутр≥шньо притаманний матер≥њ атрибут, об≥ймаЇ собою все що в≥дбуваютьс¤ у всесв≥тн≥й зм≥н≥, ≥ процеси, починаючи в≥д простого перем≥щенн¤ ≥ к≥нчаючи мисленн¤м. —амо собою зрозум≥ло, що вивченн¤ природи руху повинно було виходити в≥д нижчих, простих форм його ≥ повинно було навчитис¤ розум≥ти њх перш, н≥ж могло дати ¤кусь р≥ч дл¤ по¤сненн¤ вищих ≥ складн≥ших форм його. ≤ д≥йсно, ми бачимо, що в ≥сторичному розвитку природознавства ран≥ше всього розробл¤Їтьс¤ теор≥¤ простого перем≥щенн¤, механ≥ка небесних т≥л ≥ земних мас; за нею сл≥дуЇ теор≥¤ молекул¤рного руху, ф≥зика, а негайно ж усл≥д за останньою, майже пор¤д з нею, а ≥нод≥ ≥ випереджаючи њњ, наука про рух атом≥в, х≥м≥¤. Ћише п≥сл¤ того ¤к ц≥ р≥зн≥ галуз≥ п≥знанн¤ форм руху, пануючих в област≥ неживоњ природи, дос¤гли високого ступен¤ розвитку, можна було з усп≥хом вз¤тис¤ за по¤сненн¤ ¤вищ руху, що представл¤ють процес житт¤. ѕо¤сненн¤ цих ¤вищ йшло вперед в т≥й м≥р≥, в ¤к≥й рухалис¤ вперед механ≥ка, ф≥зика та х≥м≥¤. “аким чином, у той час ¤к механ≥ка вже давно була в стан≥ задов≥льно по¤снити що в≥дбуваютьс¤ в тваринному т≥л≥ д≥њ к≥сткових важел≥в, що привод¤тьс¤ в рух скороченн¤м мускул≥в, звод¤чи ц≥ д≥њ до своњми законами, ¤к≥ мають силу також ≥ в нежив≥й природ≥, ф≥зико-х≥м≥чного обірунтуванн¤ ≥нших ¤вищ житт¤ все ще перебуваЇ майже в сам≥й початков≥й стад≥њ свого розвитку. “ому, досл≥джуючи тут природу руху, ми змушен≥ залишити осторонь орган≥чн≥ форми руху. ¬≥дпов≥дно до з р≥внем наукового знанн¤ ми змушен≥ будемо обмежитис¤ формами руху неживоњ природи.

    ”с¤ке рух пов'¤зано з ¤ким-небудь перем≥щенн¤м - перем≥щенн¤м небесних т≥л, земних мас, молекул, атом≥в або частинок еф≥ру. „им вище форма руху, тим незначн≥ше стаЇ це перем≥щенн¤. ¬оно жодним чином не вичерпуЇ природи в≥дпов≥дного руху, але воно нев≥дд≥льне в≥д нього. “ому його необх≥дно досл≥джувати ран≥ше всього ≥ншого. ¬с¤ доступна нам природа утворюЇ певну систему, ¤к сукупний зв'¤зок т≥л, причому ми розум≥Їмо тут п≥д словом т≥ло вс≥ матер≥альн≥ реальност≥, починаючи в≥д з≥рки ≥ к≥нчаючи атомом ≥ нав≥ть часткою еф≥ру. ” т≥й обставин≥, що ц≥ т≥ла знаход¤тьс¤ у взаЇмному зв'¤зку, вже укладено те, що вони впливають один на одного, ≥ це њх взаЇмний вплив один на одного ≥ Ї саме рух. ¬же тут ви¤вл¤Їтьс¤, що матер≥¤ немислима без руху. ≤ ¤кщо дал≥ матер≥¤ протистоњть нам ¤к щось дане, ¤к щось нестворенн≥сь ≥ незнищенн≥сть, то зв≥дси випливаЇ, що ≥ рух несотворимий ≥ незнищенний. ÷ей висновок став неминучим, лише т≥льки люди п≥знали всесв≥т ¤к систему, ¤к взаЇмний зв'¤зок тел. ј так ¤к ф≥лософ≥¤ прийшла до цього задовго до того, ¤к ц¤ ≥де¤ зм≥цнилас¤ в природознавств≥, то зрозум≥ло, чому ф≥лософ≥¤ зробила за ц≥лих дв≥ст≥ рок≥в до природознавства висновок про несотворим≥сть ≥ незнищенн≥сть руху. Ќав≥ть та форма, в ¤к≥й вона його зробила, все ще вище тепер≥шнЇ природниче формулюванн¤ його. ѕоложенн¤ ƒекарта про те, що к≥льк≥сть [Menge] на¤вного у всесв≥т≥ руху залишаЇтьс¤ завжди одним ≥ тим же, страждаЇ лише формальним недол≥ком, оск≥льки тут вираз, маЇ сенс у застосуванн≥ до к≥нцевого, застосовуЇтьс¤ до неск≥нченноњ величиною. Ќавпаки, в природознавств≥ Ї тепер два вираженн¤ цього закону:

    формула √ельмгольца про збереженн¤ сили ≥ нова, б≥льш точна формула про збереженн¤ енерг≥њ, причому одна з цих формул висловлюЇ пр¤мо протилежне ≥нший ≥ кожна висловлюЇ лише одну сторону в≥дносини.

    якщо два т≥ла д≥ють один на одного так, що в результат≥ цього виходить перем≥щенн¤ одного з них або обох, то перем≥щенн¤ це може пол¤гати лише в њх взаЇмному наближенн≥ або в≥ддаленн≥. ¬они або прит¤гують один одного, або один одного в≥дштовхують. јбо, висловлюючись терм≥нами механ≥ки, що д≥ють м≥ж ними сили суть центральн≥ сили, тобто вони д≥ють у напр¤мку пр¤моњ, що сполучаЇ њх центри. ¬ даний час ми вважаЇмо чимось само собою зрозум≥лим, що це в≥дбуваЇтьс¤ у всесв≥т≥ завжди ≥ без виключенн¤, ¤кими б складними не були ≥нш≥ рухи. ћи вважали б безглуздим допустити, що два д≥ючих один на одного т≥ла, взаЇмод≥њ ¤ких не заважаЇ н≥¤ке перешкоду або вплив третього т≥л, ви¤вл¤ють це взаЇмод≥¤ ≥накше, н≥ж за найкоротшим ≥ найб≥льш пр¤мим шл¤хом, тобто у напр¤мку пр¤моњ, що сполучаЇ њх центри. јле, ¤к в≥домо, √ельмгольц (Ђ«береженн¤ силиї, Ѕерл≥н, 1847, гл. I та II) дав також математичне доказ того, що центральне д≥ю ≥ незм≥нн≥сть к≥лькост≥ руху [Bewegungsmenge] обумовлюють один одного ≥ що допущенн¤ д≥й нецентральних характеру призводить до результат≥в , при ¤ких рух м≥г би бути або створено чи знищено. « усього цього випливаЇ, що основною формою вс¤кого руху Ї наближенн¤ ≥ видаленн¤, стисненн¤ ≥ розширенн¤, - коротше кажучи, стара пол¤рна протилежн≥сть т¤ж≥нн¤ ≥ в≥дштовхуванн¤.

    ѕ≥дкреслимо тут: т¤ж≥нн¤ ≥ в≥дштовхуванн¤ розгл¤даютьс¤ нами тут не ¤к так зван≥ Ђсилиї, а ¤к прост≥ форми руху. јдже вже  ант розгл¤дав матер≥ю ¤к Їдн≥сть т¤ж≥нн¤ ≥ в≥дштовхуванн¤. ” св≥й час ми побачимо, ¤к йде справа з Ђсиламиї.

    ”с¤ке рух пол¤гаЇ у взаЇмод≥њ т¤ж≥нн¤ ≥ в≥дштовхуванн¤. јле рух можливий лише в тому випадку, ¤кщо кожне окреме т¤ж≥нн¤ компенсуЇтьс¤ в≥дпов≥дним йому в≥дштовхуванн¤м в ≥ншому м≥сц≥, бо в ≥ншому випадку одна сторона повинна була б отримати з плином часу перевага над ≥ншою, ≥, отже, рух в к≥нц≥ к≥нц≥в припинилос¤ б. “аким чином, вс≥ т¤ж≥нн¤ ≥ вс≥ в≥дштовхуванн¤ у всесв≥т≥ повинн≥ взаЇмно компенсуватис¤. «авд¤ки цьому закон незнищенност≥ ≥ несотворимости руху отримуЇ такий висл≥в: кожне привабливе рух у всесв≥т≥ маЇ бути доповнене екв≥валентним йому в≥дштовхуючим рухом, ≥ навпаки, або ж, - ¤к це висловлювала задовго до встановленн¤ в природознавств≥ закону збереженн¤ сили, енерг≥њ, колишн¤ ф≥лософ≥¤, - сума вс≥х т¤ж≥нь у всесв≥т≥ дор≥внюЇ сум≥ вс≥х в≥дштовхувань.

    јле тут н≥би все ще Ї дв≥ можливост≥ дл¤ припиненн¤ з часом вс¤кого руху, а саме: або тим шл¤хом, що в≥дштовхуванн¤ ≥ прит¤ганн¤ в к≥нц≥ к≥нц≥в коли-небудь д≥йсно вр≥вноважатьс¤ або ж тим шл¤хом, що вс≥ в≥дштовхуванн¤ остаточно заволод≥Ї одн≥Їю частиною матер≥њ, а вс≥ т¤ж≥нн¤ - ≥ншою частиною њњ. « д≥алектичноњ точки зору ц≥ можливост≥ св≥домо нереальн≥. –аз д≥алектика, грунтуючись на результатах всього нашого природничого досв≥ду, довела, що вс≥ пол¤рн≥ протилежност≥ обумовлюютьс¤ взагал≥ взаЇмод≥Їю обох протилежних полюс≥в, що под≥л ≥ протиставленн¤ цих полюс≥в ≥снують лише в рамках њх взаЇмному зв'¤зку ≥ об'Їднанн¤ ≥ що, навпаки, њх об'Їднанн¤ ≥снуЇ лише в њх под≥л≥, а њхн≥й взаЇмний зв'¤зок лише в њх протилежност≥, то не може бути й мови н≥ про остаточне зр≥вноважуванн≥ в≥дштовхуванн¤ ≥ прит¤ганн¤, н≥ про остаточний розпод≥л п зосередженн≥ одн≥Їњ форми руху в одн≥й половин≥ матер≥њ, а ≥нший форми його - в ≥нш≥й половин≥ њњ, т . тобто не може бути й мови н≥ про взаЇмне проникненн¤, н≥ про абсолютне в≥дд≥ленн≥ один в≥д одного обох полюс≥в. —тверджувати це означало б те ж саме, що вимагати, в першому випадку, щоб п≥вн≥чний ≥ п≥вденний полюси магн≥ту нейтрал≥зували один одного ≥ нейтрал≥зувати один через одного, а в другому випадку, - щоб розпилюванн¤ магн≥ту посередин≥ м≥ж обома його полюсами дала в одн≥й частин≥ п≥вн≥чну половину без п≥вденного полюса, а в ≥нш≥й частин≥ п≥вденну половину без п≥вн≥чного полюса. јле хоча неприпустим≥сть под≥бних припущень випливаЇ вже з д≥алектичноњ природи пол¤рноњ протилежност≥, все ж, завд¤ки пан≥вному серед натурал≥ст≥в метаф≥зичного способу мисленн¤, принаймн≥ друга г≥потеза граЇ в≥дому роль у ф≥зичних теор≥¤х.

    ѕ–»Ќ÷»ѕ –ќ«¬»“ ”

    Ѕоротьба протилежностей - ¤дро, суть д≥алектики ¤к теор≥њ розвитку включаЇ в себе вс≥ риси д≥алектики розвитку ≥ зн≥маЇ њх, утримуЇ в соб≥. ћи можемо сказати не т≥льки, що кожна з≥ згаданих рис Ї протир≥чч¤, форма вираженн¤ суперечностей, або що в них м≥ститьс¤ суперечлив≥сть, але ≥ навпаки, що вс≥ вони пол¤гають у суперечливост≥ та неминуче випливають ≥ розгортаютьс¤ з нењ. Ќ≥ перех≥д к≥лькост≥ в ¤к≥сть, н≥ стрибкуват≥сть, н≥ запереченн¤ запереченн¤ ≥ т.д. немислим≥ без протир≥ч, ≥ навпаки, де протир≥чч¤, там неминуче запереченн¤ ≥, отже, пот≥м (з дозволом протир≥ч) запереченн¤ запереченн¤, перех≥д к≥лькост≥ в ¤к≥сть ≥ назад, скачки ≥ т. д. –озгл¤дати вс≥ ц≥ риси ≥ закони розвитку в д≥алектиц≥ потр≥бно в њх Їдност≥, взаЇмопроникненн¤, вза≥мовиражен≥≥, в Їдин≥й систем≥, а не у вигл¤д≥ де¤коњ суми сп≥в≥снуючих рис. “≥льки в такий ц≥л≥сност≥ вони виступають в рол≥ загального принципу розвитку ≥ розкривають останн≥й у вс≥й його повнот≥ ≥ всеб≥чност≥.

    Ѕудь-¤кий момент руху, будь-¤ка к≥нцева форма бутт¤ матер≥њ пов'¤зана загальними ун≥версальними зв'¤зками з ус≥ма ≥ншими ≥ волод≥Ї самодвижением, суперечлив≥стю, властив≥стю вза≥мопревращатьс¤ з ус≥ма ≥ншими формами. ≤ цього достатньо, щоб бути розвитком, ¤ке ≥ Ї, в≥дпов≥дно до марксистськоњ характеристиц≥ принципу розвитку, саморух, "виникненн¤ ≥ знищенн¤ всього, взаЇмопереход≥в" [12, с. 229], взаЇмод≥¤ "... м≥ж виникненн¤м ≥ зникненн¤м ..." [7, с. 21-22].

    ≤, ¤к ми бачили, ¤ким би к≥льк≥сним не було зм≥на ¤кост≥, воно так чи ≥накше веде до порушенн¤ м≥ри (Їдност≥ к≥лькост≥ ≥ ¤кост≥) ≥ до перетворенн¤ в ≥ншу ¤к≥сть. —уть переходу в ≥ншу ¤к≥сть завжди одна. ” цьому ун≥версальному перетворенн≥ ¤к Їдн≥сть виникненн¤ ≥ зникненн¤ - суть розвитку. Ќезалежно в≥д того, чи буде це зм≥на в≥дносним ускладненн¤м або спрощенн¤м в пор≥вн¤нн≥ з попередньою формою, воно буде прот≥кати суперечливо, стрибкопод≥бно, з по¤вою принципово нових форм у в≥дпов≥дност≥ з ус≥ма законами д≥алектики. ј це Ї розвиток.

     онкретних переход≥в окремих форм руху незл≥ченна безл≥ч, а д≥алектика переход≥в одна, Їдина, "байдужа" до р≥зниц≥ вс≥х цих конкретних форм. «в≥дси сл≥д зробити ≥ такий висновок, що конкретн≥ науки про конкретн≥ форми руху не в змоз≥ ос¤гнути розвиток без зверненн¤ до ф≥лософ≥њ.


Hosted by uCoz