словник
ф≥лософи
хрестомат≥¤
енциклопед≥¤
консультац≥¤
програма
            ‘≥лософ≥¤ епохи ¬≥дродженн¤ (XV Ц XIII ст.)

    Ћекц≥њ




    ƒл¤ багатьох крањн «ах≥дноњ ™вропи XV стол≥тт¤ було переломним у њх розвитку. Ќаступала нова епоха Ц епоха краху феодальноњ системи ≥ виникненн¤ буржуазних сусп≥льних в≥дносин, котр≥ руйнували феодальну замкнен≥сть господарських стосунк≥в, њхню обмежен≥сть ≥ вимагали простору дл¤ подальшого розвитку продуктивних сил. “≥льки тепер, власне, закладались основи п≥зн≥шого розвитку крупного виробництва. ƒиктатура церкви була зламана. ѕоступово зникали примари —ередньов≥чч¤. ÷е дало змогу по-новому подивитис¤ на грецьку стародавн≥сть, в≥дродити те, що було втрачено. ¬≥дбуваЇтьс¤ небачений розкв≥т мистецтва, л≥тератури, математики, механ≥ки, астроном≥њ, медицини. ÷е була епоха, котра мала вир≥шальн≥й вплив на подальший розвиток людства.

    ѕершою крањною, в ¤к≥й почав розвиватис¤ кап≥тал≥зм на рубеж≥ XV Ц XVI стол≥ть, була ≤тал≥¤. ѕр≥оритет останньоњ в цьому в≥дношенн≥ ≥ обумовив њњ видатну роль в подальшому розвитку культури, науки, мистецтва, ф≥лософ≥њ в епоху, котра отримала в ≥стор≥њ назву Ц ¬≥дродженн¤.†

    ” ф≥лософ≥њ в≥дбуваЇтьс¤ зм≥на у њњ предметност≥. ѕор¤д з вивченн¤м природи, природних ¤вищ, в центр вивченн¤ ставитьс¤ людина, особист≥сть, њњ творч≥сть, г≥дн≥сть, свобода. ÷ей новий напр¤мок одержав назву гуман≥зму (в≥д лат. humanus Ц люд¤ний).

    ” ф≥лософ≥њ в≥дроджуЇтьс¤ античний матер≥ал≥зм ≥ стих≥йна д≥алектика; в≥дбуваЇтьс¤ гостра критика схоластики, соф≥стики, рел≥г≥њ; створюЇтьс¤ нова картина св≥ту на основ≥ гел≥оцентризму Ц запереченн¤ геоцентричноњ системи ѕтоломе¤.

    Ќа розвиток ф≥лософ≥њ в цей пер≥од значний вплив мав в≥домий ≥тал≥йський ф≥лософ, теолог, географ, механ≥к, астроном ≥ математик, кардинал римськоњ церкви Ц ћикола  узанський (1401 Ц 1464).

    ћикола  узанський добре знав вченн¤ античних ф≥лософ≥в ≥ багато в чому под≥л¤в њхн≥ погл¤ди. “ак, в≥н стверджував, що св≥т неск≥нченний, що «емл¤ Ї одним з багатьох небесних т≥л ≥ под≥бно до них сама рухаЇтьс¤ ≥ не Ї центром всесв≥ту; руху «емл≥ ми не пом≥чаЇмо, тому що сприймаЇмо його у пор≥вн¤нн≥ з чимось нерухомим. Ќаша «емл¤ обертаЇтьс¤ навколо своЇњ ос≥ ≥ зд≥йснюЇ повне обертанн¤ прот¤гом доби. ¬ цьому в≥дношенн≥ ћикола  узанський був одним з попередник≥в  оперника.

    ≤стина, на думку ф≥лософа, дос¤гаЇтьс¤ не в схоластичних, пустопорожн≥х дискус≥¤х, а в процес≥ практичного досв≥ду, експерименту, вивченн≥ природних ¤вищ. ѕри цьому в≥н в≥ддавав перевагу математичним методам п≥знанн¤.

    ¬ажливе м≥сце у творчост≥  узанського займали питанн¤ д≥алектики, ¤ку в≥н спробував в≥дродити. ¬≥н доводив, що вс≥ реч≥ у св≥т≥ мають звТ¤зок м≥ж собою ≥ знаход¤тьс¤ у в≥чному рус≥ ≥ зм≥нах, що Увс≥ реч≥ складаютьс¤ з протилежностейФ ≥ що вони мають реальне ≥снуванн¤.

    ћ. узанський був кардиналом католицькоњ церкви, але мав своЇр≥дний погл¤д на сутн≥сть бога, в≥дм≥нний в≥д оф≥ц≥йного тлумаченн¤ цього. ¬≥н був пантењстом, тобто вважав, що Убог в ус≥х речах ¤к вс≥ вони в ньомуФ, що природа Ц в≥д бога, але сама вона маЇ божественн≥ атрибути Ц неск≥нченн≥сть у простор≥ ≥ час≥. ÷е тод≥, коли канон≥чна, теолог≥чна точка зору пол¤гала в тому, що св≥т к≥нечний в простор≥ ≥ в час≥ його твор≥нн¤ богом.

    ‘≥лософськ≥ ≥дењ ћ. узанського мали в ц≥лому прогресивне значенн¤. ¬идатний вклад в розвиток культури, живопису, науки ≥ ф≥лософ≥њ епохи ¬≥дродженн¤ зробив ген≥альний ≥тал≥Їць Ћеонардо да ¬≥нч≥ (1452 Ц 1519). ¬≥н був великим художником, механ≥ком, ≥нженером, математиком, астрономом ≥ ф≥лософом.

    Ћеонардо да ¬≥нч≥ Ц автор знаменитоњ картини ћони Ћ≥зи (УƒжакондиФ), котра нин≥ збер≥гаЇтьс¤ в Ћувр≥ (ѕариж). …ому належать ≥дењ створенн¤ парашута, л≥тального апарату, багатьох техн≥чних винаход≥в тощо.

    як ф≥лософ, Ћеонардо да ¬≥нч≥ близько п≥д≥йшов до матер≥ал≥зму, визнавав в≥чн≥сть ≥ неск≥нченн≥сть природи, захищав матер≥ал≥стичн≥ ≥дењ √еракл≥та, ƒемокр≥та, ≈п≥кура стосовно руху, зм≥ни речей ≥ ¤вищ, можливост≥ њх п≥знанн¤, законом≥рностей њх розвитку. явище природи, стверджував мислитель, ірунтуютьс¤ на обТЇктивних законах природи. УЌеобх≥дн≥сть Ц наставниц¤ ≥ пестунка природи. Ќеобх≥дн≥сть Ц тема ≥ винах≥дниц¤ природи, ≥ узда, ≥ в≥чний законФ Ц це все думки Ћеонардо.

    …ого погл¤дом притаманн≥ елементи стих≥йноњ д≥алектики про перех≥д матер≥њ з одного стану в ≥нший. “ак, вода перетворюЇтьс¤ в пар, а пар в воду, останн¤ стаЇ льодом, а л≥д стаЇ знову водою ≥ т.п. “ут висловлена глибока здогадка про плинн≥сть, б≥жуч≥сть природних ¤вищ. ≤ дал≥: реч≥, котр≥ Ї у природ≥, безперервно вмирають ≥ знову безперервно народжуютьс¤. якщо будеш зам≥шувати те, що руйнуЇтьс¤ за день, то знову буде народжуватис¤ ст≥льки, ск≥льки витрачаЇтьс¤.

    ¬арт≥ уваги ≥ погл¤ди да ¬≥нч≥ ≥ на процес п≥знанн¤. ¬они теж Ї матер≥ал≥стичними, близькими до вченн¤ ƒемокр≥та. У¬се наше п≥знанн¤ починаЇтьс¤ з в≥дчутт≥вФ Ц стверджував ≥тал≥йський ф≥лософ. ÷е Ц серйозний елемент, котрий стосуЇтьс¤ матер≥ал≥стичноњ теор≥њ п≥знанн¤.

    ” процес≥ п≥знанн¤ Ћеонардо да ¬≥нч≥ акцентував увагу на рол≥ досв≥ду, експерименту, на встановленн≥ причинних звТ¤зк≥в м≥ж ¤вищами. ќстаннЇ Ї важливим завданн¤м науки. ≤стина Ц одна ≥ належить вона не рел≥г≥њ, не теолог≥њ, а науц≥, ч≥льним пров≥дником ¤коњ в≥н був сам. ‘≥лософ боровс¤ проти рел≥г≥њ, схоластики, алх≥м≥њ, астролог≥њ. Ћеонардо в≥дкидав у¤вленн¤ ѕтоломе¤ про те, що «емл¤ Ц центр всесв≥ту, ≥, таким чином, ставив п≥д сумн≥в один з основних церковних догмат≥в.

    ≤ насамк≥нець сл≥д п≥дкреслити, що, ¤к митець, Ћеонардо да ¬≥нч≥, мав величезний вплив на розвиток мистецтва не лише в епоху ¬≥дродженн¤. …ого естетичне вченн¤, реал≥стичне за своњм зм≥стом ≥ прекрасне за своЇю формою, Ї неминущим надбанн¤м св≥товоњ культури.

     ор≥нний переворот в у¤вленн¤х про всесв≥т, про рух планет, про —он¤чну систему, зд≥йснив видатний польський астроном ћикола  оперн≥к (1473 Ц 1527) Ц творець гел≥оцентричного вченн¤ (Угел≥осФ Ц грец. сонце). ¬≥н нан≥с найв≥дчутн≥ший удар по теолог≥њ, њњ догматам. ¬ 1543 роц≥ у своњй прац≥ Уѕро оберти небесних сферФ ћ. оперн≥к встановив, що не «емл¤, а —онце Ї центром нашоњ планетноњ системи ≥, таким чином, ц≥лком в≥дкинув, птоломењвську теолог≥чну концепц≥ю ¤к неспроможну.

    √либок≥ ф≥лософськ≥ роздуми стосовно походженн¤ природи, матер≥альност≥ св≥ту, його обТЇктивност≥, неск≥нченност≥ ≥ нестворенност≥, ми знаходимо у творчост≥ видатного ≥тал≥йського вченого ƒжордано Ѕруно (1548 Ц 1600). ” молод≥ роки ƒжордано Ѕруно був монахом. ќднак за своњ погл¤ди, котр≥ суперечили рел≥г≥йним догматам, був звинувачений у Їрес≥ ≥ в≥длучений в≥д церкви. Ќе в≥дмовившись в≥д своњх переконань, у лютому 1600 року спалений живцем на центральн≥й площ≥ у –им≥.

    ќсновн≥ ≥дењ вченн¤ ƒжордано Ѕруно: всесв≥т Їдиний, матер≥альний, неск≥нченний ≥ в≥чний. “е, що ми бачимо Ц лише мала частина св≥ту. «≥рки Ц це сонц¤ ≥нших планетних систем. «емл¤ - пилинка в безкрайн≥х просторах галактики. ќснова всього ≥снуючого Ц матер≥альне начало. ¬оно породжуЇ все ≥з самого себе ≥ Ї причиною ус≥х природних речей ≥ ¤вищ. ƒ.Ѕруно утверджував матер≥альну Їдн≥сть св≥ту ≥ його обТЇктивн≥сть Ц продовжував розвивати матер≥ал≥стичн≥ традиц≥њ античноњ ф≥лософ≥њ. ¬ той же час в≥н стверджував, що Уприрода Ц це бог в речахФ, тобто, сто¤в на позиц≥¤х пантењзму.

    ƒжордано Ѕруно Ц прихильник стих≥йноњ д≥алектики. ¬≥н високо ц≥нував ≥дењ √еракл≥та про рух, зм≥ни, суперечност≥. ƒ.Ѕруно: У... знищенн¤ Ї не що ≥нше ¤к виникненн¤, ≥ виникненн¤ Ї не що ≥нше ¤к знищенн¤; любов Ї ненависть; ненависть Ї любов...Ф (ƒив. ƒжордано Ѕруно. ƒиалоги. ћ., 1949, стор. 291). ≤ дал≥: У’то хоче п≥знати найб≥льш≥ таЇмниц≥ природи, хай розгл¤даЇ ≥ спостер≥гаЇ м≥н≥муми ≥ максимуми суперечностей ≥ протилежностейФ (там же).

    ”¤вленн¤ про Їдн≥сть протилежностей, про знищенн¤ одного ≥ виникненн¤ ≥ншого, про суперечлив≥сть природних ¤вищ, було спробою ƒ.Ѕруно в≥дродити стих≥йну д≥алектику античних ф≥лософ≥в на основ≥ гел≥оцентричного вченн¤. ÷е одна ≥з характерних рис ф≥лософ≥њ ƒжордано Ѕруно.

    Ќова епоха Ц епоха ¬≥дродженн¤ Ц вимагала нових п≥дход≥в до зТ¤суванн¤ особливостей формуванн¤ держави, котра приходила на зм≥ну феодальному державному управл≥нню. Ќеобх≥дно було визначити основн≥ засади њњ розвитку ≥ функц≥онуванн¤. ѕершим, хто звернув на це увагу, був Ќ≥кколо ћак≥авелл≥.

    Ќ≥коло ћак≥авелл≥ (1469 Ц 1527) Ц в≥домий ≥тал≥йський державний д≥¤ч, ф≥лософ, в≥йськовий теоретик, ≥сторик ≥ л≥тератор. «а своњм походженн¤м Ц аристократ з≥ знатноњ, але зб≥дн≥лоњ родини. «аймавс¤ громадсько-пол≥тичною д≥¤льн≥стю. ѕ≥сл¤ одного з пол≥тичних переворот≥в в ≤тал≥њ був зап≥дозрений в антиур¤дов≥й змов≥, попав в немил≥сть до правител¤, був висланий до свого маЇтку, де проживав там ≥ написав б≥льш≥сть своњх соц≥ально-пол≥тичних та л≥тературних твор≥в.

    Ѕудучи патр≥отом своЇњ крањни, ћак≥авелл≥ вважав, що головною причиною страждань ≤тал≥њ Ї слабк≥сть њњ державного устрою, пол≥тична роздр≥блен≥сть. “ому в≥н намагавс¤ обірунтувати таку концепц≥ю державотворенн¤, державного управл≥нн¤, виход¤чи з ¤коњ можна було б це подолати. ≤деал держави ћак≥авелл≥ вбачав в –имськ≥й республ≥ц≥, вважаючи останню найкращою формою правл≥нн¤, бо вона Ї вт≥ленн¤м ≥дењ сильноњ держави, здатноњ зберегти громадський пор¤док ≥ стаб≥льн≥сть.

    ” своњй широко в≥дом≥й прац≥ У√осударФ (1532) ћак≥авелл≥ описуЇ способи створенн¤ сильноњ ≥ могутньоњ держави в умовах, коли народ ще не вихований ≥ не маЇ громад¤нських доброчесностей. ¬ таких випадках необх≥дно доводити, що держава Ц вищий про¤в людського духу, а служба њњ Ц це мета, сенс житт¤ п≥длеглих, щаст¤ самоњ людини. √осудар може ≥ не враховувати прийн¤т≥ норми морал≥, ¤кщо його д≥њ спр¤мован≥ на зм≥цненн¤ держави, збереженн¤ њњ ц≥л≥сност≥ ≥ процв≥танн¤.

    ” своЇму трактат≥ У√осударФ ћак≥авелл≥ зображаЇ тип правител¤, котрий за допомогою жорстокост≥, обману, демагог≥њ, насильства, дворушництва, зрадництва ≥ т.п. забезпечуЇ зм≥цненн¤ держави ≥ розширенн¤ своЇњ влади.

    √осудар не повинен бо¤тис¤ осуду за т≥ пороки, без ¤ких неможливо зберегти за собою верховну владу, бо Ї доброчесност≥, волод≥нн¤ ¤кими може привести правител¤ до загибел≥, ≥ Ї пороки, засвоЇнн¤ ¤ких дасть змогу √осудар¤м дос¤гти безпеки ≥ благополучч¤. «аслужити ненависть за добр≥ д≥¤нн¤ √осударю так же легко, ¤к ≥ за дурн≥ вчинки. « цього випливаЇ, що правител¤м, котр≥ намагаютьс¤ утримати владу, дуже часто необх≥дно бути порочними.

     ожний √осудар хот≥в би набути слави милосердного, а не жорстокого. ќднак, ¤кщо √осудар бажаЇ утримати у покор≥ своњх п≥дданих, в≥н не повинен рахуватис¤ з обвинуваченн¤ми у жорстокост≥. ¬даючись в окремих випадках до жорстокост≥, √осудар≥ поступають милосердн≥ше, н≥ж тод≥, коли допускають безпор¤дки, ¤к≥ ведуть до грабунк≥в ≥ насильства. Ѕезпор¤дки Ї б≥дою дл¤ всього сусп≥льства, тод≥ ¤к покара на смерть вражаЇ лише окремих ос≥б. ¬с≥ необх≥дн≥ жорстокост≥ повинн≥ бути зд≥йснен≥ в≥дразу, дл¤ того, щоб вони були перенесен≥ з найменшим роздратуванн¤м; доброд≥¤нн¤ ж повинн≥ зд≥йснюватис¤ мало-помалу, щоб п≥длегл≥ мали б≥льше часу дл¤ њх вд¤чноњ оц≥нки.

    ѕередбачливий √осудар не повинен виконувати своњх об≥ц¤нок ≥ зобовТ¤зань, ¤кщо таке виконанн¤ буде дл¤ нього шк≥дливим ≥ ¤кщо мотиви, котр≥ спонукали його дати так≥ зобовТ¤занн¤, в≥дпадуть. «вичайно, ¤кби вс≥ люди були чесними, то тод≥ под≥бна порада була б аморальною, але оск≥льки люди, ¤к правило, не в≥др≥зн¤ютьс¤ чесн≥стю, а п≥длегл≥ √осудар¤ не особливо турбуютьс¤ про виконанн¤ своњх об≥ц¤нок перед ним, то ≥ √осударю в≥дносно њх не сл≥д бути особливо педантичним.

    «годом завд¤ки такому розум≥нню сут≥ проблеми державного управл≥нн¤, державотворенн¤, ставленн¤ до п≥длеглих ≥ зТ¤вивс¤ терм≥н Умак≥авелл≥змФ дл¤ визначенн¤ пол≥тики, що нехтуЇ нормами морал≥. Ќевипадково, що под≥бними порадами ћак≥авелл≥ користувалис¤ вс≥ диктатори, зд≥йснюючи свою антидемократичну, аморальну пол≥тику.

    ¬важаючи арм≥ю важливим атрибутом держави, гарантом њњ захищеност≥ ≥ ц≥л≥сност≥, ћак≥авелл≥ висловив р¤д ≥дей стосовно њњ створенн¤ ≥ зм≥цненн¤. ¬≥н, зокрема, рекомендував √осударю створити арм≥ю на основ≥ загального в≥йськового обовТ¤зку, на пост≥йн≥й основ≥, ≥ ¤ка була б п≥дпор¤дкована правителю. Ѕо арм≥¤ найманц≥в, на його думка, не може бути над≥йним захисником держави, оск≥льки вона не зац≥кавлена у њњ зм≥цненн≥.

    ћак≥авелл≥ намагавс¤ обмежити владу церкви ≥ авторитет папи, вважаючи, що церква повинна у пересл≥дуванн≥ своњх корисливих ≥нтерес≥в ≥ роздр≥бленност≥ держави, що було перешкодою дл¤ обТЇднанн¤ багатьох кн¤з≥вств в Їдину державу. “ому законом≥рно, що вс≥ твори ћак≥авелл≥ були занесен≥ церквою в так званий У≤ндекс заборонених книгФ.

    ћак≥авелл≥ висловлював глибок≥ думки стосовно руш≥йних сил ≥сторичного процесу, вважаючи такими силами пол≥тичну боротьбу, пристраст≥ та матер≥альн≥ ≥нтереси людей.



    ќсновн≥ риси ф≥лософ≥њ епохи ¬≥дродженн¤. Ќа завершенн¤ розгл¤ду проблем ф≥лософ≥њ епохи ¬≥дродженн¤, ¤к п≥дсумок, сл≥д зТ¤сувати њњ основн≥ риси. Ќими Ї:

    1. √уман≥зм;
    2. √ел≥оцентризм;
    3.  ритика схоластики;
    4. ¬≥дродженн¤ античноњ д≥алектики; 5. ѕантењзм;
    6. ѕоверненн¤ до матер≥ал≥зму;
    7. ƒосл≥дженн¤ проблем формуванн¤ держави на переломному етап≥ переходу до буржуазних сусп≥льних в≥дносин.


Hosted by uCoz