словник
ф≥лософи
хрестомат≥¤
енциклопед≥¤
консультац≥¤
програма
            Ќекласична та украњнська ф≥лософ≥¤

    Ќекласична ф≥лософ≥¤



    ѕозитив≥зм. “ерм≥н "позитив≥зм" походить в≥д "позитивного" (тобто фактичного, побудованого на досв≥д≥) знанн¤. ѕозитив≥зм протиставл¤Ї таке "позитивне" знанн¤ "метаф≥зичному" або спекул¤тивному, ¤ке виходить за рамки факт≥в.

    ѕозитив≥зм (ф≥лософ≥¤ "позитивного" знанн¤), ¤кий часто називають "ф≥лософ≥Їю науки", Ї одн≥Їю з найвпливов≥ших теч≥й останн≥х п≥втора стол≥ть. ¬идозм≥нюючись (в≥д позитив≥зму до мах≥зму ≥ дал≥ до неопозитив≥зму), в≥н багато в чому визначив духовне обличч¤ людства нашоњ епохи, епохи, що пов'¤зала свою долю з розвитком науки ≥ техн≥ки.

    ќсновн≥ ≥дењ ≥ настанови позитив≥зму можна звести до таких тверджень:
    1. —правжн¤ наука не виходить за сферу факт≥в, за рамки чуттЇвого даного. ¬она не гонитьс¤ за невловимими першоосновами ≥ першопричинами. «в≥дси запереченн¤ метаф≥зики, ¤ка не дотримуЇтьс¤ ц≥Їњ вимоги.
    2. Ќаука, ¤ка вивчаЇ факти, Ї всемогутньою. Ќе ≥снуЇ меж науковому п≥знанню.
    3. —усп≥льство також п≥дл¤гаЇ науковому п≥знанню. Ќаукою про сусп≥льство Ї соц≥олог≥¤.
    4. –озвиток науки ≥ техн≥ки, а також соц≥олог≥њ Ї запорукою сусп≥льного прогресу.

    ѕри цьому сл≥д зазначити, що п≥д наукою позитив≥зм розум≥Ї знанн¤, побудоване за зразком природознавства. ¬ироблен≥ природознавством критер≥њ науковост≥ та методи п≥знанн¤ розгл¤даютьс¤ ¤к ≥деал науки взагал≥.

    —в≥тогл¤д, ¤кий намагаЇтьс¤ вир≥шити основн≥ проблеми Ч що таке св≥т, людина, що таке добро, прекрасне ≥ т. ≥н., виход¤чи з наукового знанн¤, називають сц≥Їнтизмом (в≥д лат. scientia Ч наука). ѕозитив≥зм Ї типовим сц≥Їнтичним св≥тогл¤дом. —ц≥Їнтизм хибуЇ тим, що в≥н намагаЇтьс¤ звести ≥снуванн¤ людини до бутт¤ реч≥ серед ≥нших речей. ¬≥н не бачить спец≥ф≥ки людського ≥снуванн¤ (екзистенц≥њ), ¤ку не можна зрозум≥ти, виход¤чи з≥ знанн¤ природи. ¬ цьому в≥дношенн≥ сц≥Їнтизм (≥ позитив≥зм ¤к його р≥зновид) Ї опонентом антрополог≥чного, або ¤к його ≥ще називають, гуман≥стичного св≥тогл¤ду, ¤кий за вих≥дне приймаЇ специф≥ку людського бутт¤ в св≥т≥. ¬иразниками антрополог≥чноњ тенденц≥њ у ф≥лософ≥њ к≥нц¤ ’≤’-’’ ст. Ї ф≥лософ≥¤ житт¤, феноменолог≥¤, екзистенц≥ал≥зм та герменевтика.

    ѕочинаючи з Ќ≥цше, в Ївропейськ≥й ф≥лософ≥њ поступово на передн≥й план виходить антрополог≥чна ≥ культурно-етична проблематика. ѕ≥знавальна проблема все б≥льше спец≥ал≥зуЇтьс¤ ≥ в≥дходить на перифер≥ю сусп≥льноњ св≥домост≥.

    ќдним з найв≥дом≥ших критик≥в рац≥онал≥зму ≥ засновником ≥ррац≥онал≥зму Ќового часу був датський теолог ≥ ф≥лософ —ьорен  еркегор (1813-1855).  еркегор зм≥щуЇ центр ф≥лософськоњ проблематики з гносеолог≥њ до етики. Ќа його думку, перш за все необх≥дно з'¤сувати сенс житт¤ дл¤ себе. ѕопередн¤ ф≥лософ≥¤ (насамперед пан≥вна гегел≥вська, ¤ка дл¤ нього виступаЇ ¤к символ рац≥онал≥стичноњ традиц≥њ взагал≥) не даЇ в≥дпов≥д≥ на це питанн¤. ÷ю ф≥лософ≥ю, ¤ка маЇ справу з≥ всезагальним, мало турбуЇ окрема людина з њњ переживанн¤ми ≥ муками.

    ¬их≥дним у своњх ф≥лософських роздумах мислитель приймаЇ не всезагальн≥ ≥стини, а ≥снуванн¤ одиниц≥ (одиничноњ конкретноњ людини).  еркегор абсолютизуЇ одиницю, ставить њњ над родом. ¬ тваринному св≥т≥, зауважуЇ в≥н, ≥ндив≥д нижчий в≥д роду, в людей же, завд¤ки тому, що людина створена за образом ≥ подобою Ѕога, окремий ≥ндив≥д вищий в≥д роду (загалу). ‘≥лософ часто засуджуЇ загал ¤к зло, ¤к джерело хаосу. —пас≥нн¤ людини в≥н вбачаЇ в усам≥тненн≥.  ультура, на його думку, позбавл¤Ї людей самобутност≥. ¬она вдосконалюЇ њх ¤к екземпл¤ри, але позбавл¤Ї ≥ндив≥дуальност≥, перетворюЇ б≥льш≥сть з них в "дресированих мавп". ƒатський мислитель р≥зко протиставл¤Ї спос≥б ≥снуванн¤ св≥ту ≥ ≥снуванн¤ (екзистенц≥ю) окремоњ людини. ¬ св≥т≥ панують причинн≥ зв'¤зки, необх≥дн≥сть, ¤ка п≥знаЇтьс¤ розумом. ÷≥кавою Ї концепц≥¤ морал≥ датського мислител¤. ¬≥н вид≥л¤Ї естетичний (тобто чуттЇвий), етичний (заснований на розум≥) ≥ рел≥г≥йний р≥вн≥ морал≥. ÷≥ р≥вн≥ Ї водночас альтернативними вар≥антами, ¤к≥ постають перед особою, виб≥р ¤ких зд≥йснюЇтьс¤ за принципом "або-або".

    « ≥нших позиц≥й п≥ддав критиц≥ панлог≥зм ≥ ≥деал≥зм гегел≥вськоњ системи ј. Ўопенгауер (1788-1860) Ч засновник волюнтаризму Ч ≥ррац≥онал≥стичноњ теч≥њ, що вважаЇ основою, первнем св≥ту волю. √оловною працею мислител¤ Ї багатотомний тв≥р "—в≥т ¤к вол¤ ≥ у¤вленн¤". ¬ н≥й в≥дчуваЇтьс¤ вплив  анта ≥ ѕлатона, а також ≥нд≥йськоњ ф≥лософ≥њ.

    —в≥т, за Ўопенгауером, ≥снуЇ т≥льки дл¤ суб'Їкта, ¤к його у¤вленн¤, тобто ¤к предмет св≥домост≥. "¬се, що ≥снуЇ в п≥знанн≥, ≥ самий св≥т Ї об'Їкт у в≥дношенн≥ до суб'Їкта, т≥льки дл¤ суб'Їкта в≥н ≥ ≥снуЇ. —в≥т Ї моњм у¤вленн¤м", Ч пише в≥н. ќб'Їкт, ¤к в≥н даний суб'Їкту, зумовлений (тут ф≥лософ ≥де за  антом) апр≥орними формами спогл¤данн¤ простору ≥ часу ≥ категор≥Їю розсудку причинн≥стю. ≤ хоч "св≥т ¤к у¤вленн¤" упор¤дкований ≥ систематизований розсудком (в цьому ф≥лософ в≥дводить велику роль причинност≥, вид≥л¤ючи чотири њњ види Ч ф≥зичну, лог≥чну, математичну ≥ моральну), в≥н Ї т≥льки суб'Їктивною дан≥стю ≥ провести межу м≥ж сном ≥ реальн≥стю неможливо.

    ¬ к≥нц≥ XIX Ч перш≥й чверт≥ XX ст. в ™вроп≥ попул¤рною стаЇ "ф≥лософ≥¤ житт¤", до ¤коњ в≥днос¤ть ‘. Ќ≥цше, «. ‘рейда, ј. Ѕергсона та ≥н. ѕредставники ц≥Їњ теч≥њ в≥дход¤ть в≥д онтолог≥чноњ ≥ гносеолог≥чноњ проблематики, що була характерна дл¤ класичноњ ф≥лософ≥њ, починаючи в≥д ƒекарта. њх мало ц≥кавл¤ть об'Їктивний св≥т ≥ наукова ≥стина, а б≥льше хвилюЇ людина, св≥т людського житт¤. ≤ сама людина розгл¤даЇтьс¤ ними насамперед ¤к земна б≥олог≥чна ≥стота Ч з волею, ≥нстинктами, п≥дсв≥домим.

    ‘≥лософ≥¤ житт¤ Ч це своЇр≥дний протест проти класичного ≥деал≥зму (типу гегел≥вського), ¤кий, по сут≥, не переймавс¤ проблемою ≥снуванн¤ конкретноњ людини з њњ стражданн¤ми ≥ пориванн¤ми. ¬она також виступила проти неокант≥анськоњ та позитив≥стськоњ верс≥њ ф≥лософ≥њ, ¤ка зводила ф≥лософ≥ю виключно до анал≥зу методолог≥чноњ проблематики науки. ‘≥лософ≥¤ житт¤ знаменувала собою поворот до людини, њњ проблем ≥ переживань, до антрополог≥чноњ ≥ акс≥олог≥чноњ пролематики. якщо дл¤ класичноњ ф≥лософ≥њ гаслом було "≥стина понад усе" (символом њњ може бути ƒ. Ѕруно), то дл¤ ц≥Їњ ф≥лософ≥њ таким гаслом Ї "людина понад усе" ÷е означало не просто переосмисленн¤ глибинних життЇвих ор≥Їнтир≥в, але й переоц≥нку ц≥нностей.

     ритиком традиц≥йних ц≥нностей ≥ пророком нових виступив н≥мецький мислитель ‘р≥др≥х Ќ≥цше (1844-1900). ¬иход¤чи з вол≥ ¤к основноњ ц≥нност≥, Ќ≥цше п≥ддав р≥зк≥й критиц≥ всю попередню ф≥лософ≥ю. ¬≥н вважаЇ своЇю заслугою те, що першим поставив питанн¤ про ц≥нн≥сть ≥стини Ч центрального пон¤тт¤ ("≥дола") ф≥лософ≥њ. —правд≥, оск≥льки основними ц≥нност¤ми Ї житт¤ ≥ вол¤, то ≥стина стаЇ п≥др¤дною ц≥нн≥стю. ѕроцес п≥знанн¤ дл¤ Ќ≥цше Ч не пошук ≥стини, а "схематизац≥¤", спрощенн¤ св≥ту, що забезпечуЇ практичн≥ д≥њ. ≤стина, отже, набуваЇ суто ≥нструментального характеру. ќск≥льки усп≥шним може бути ≥ хибне знанн¤, то ≥стина в такому раз≥ ур≥внюЇтьс¤ з хибним знанн¤м. « нењ зн≥маЇтьс¤ ореол св¤тост≥. ¬она втрачаЇ ц≥нн≥сть, заради ¤коњ варто було жертвувати житт¤м. ¬ такий же спос≥б Ќ≥цше зд≥йснюЇ переоц≥нку основних христи¤нських ц≥нностей Ч любов≥ до ближнього ≥ сп≥вчутт¤.

    ‘≥лософ≥¤ Ќ≥цше Ч це пропов≥дь крайнього ≥ндив≥дуал≥зму з аристократичним (в≥драза до загалу ¤к до натовпу) ≥ водночас б≥олог≥чним забарвленн¤м. ћожна сказати, що мислитель в≥дчув всезростаючу ≥ндив≥дуал≥зац≥ю Ївропейського сусп≥льства, про що, зокрема, п≥зн≥ше засв≥дчив крах тотал≥тарно-колектив≥стських ≥деолог≥й фашизму ≥ комун≥зму, але надав цьому процесу м≥фопоетичноњ ≥нтерпретац≥њ: майбутнЇ ™вропи в≥н пов'¤зуЇ не з≥ свободною особою в рамках громад¤нського сусп≥льства, а з м≥ф≥чною надлюдиною.

    ≤дењ, близьк≥ до ф≥лософ≥њ житт¤, розвивав засновник психоанал≥зу «≥гмунд ‘рейд (1856-1939). якщо Ќ≥цше вбачав за вчинками людей ≥ ¤вищами (феноменами) культури волю до влади окремоњ людини чи групи людей, то ‘рейд вважаЇ таким прихованим чинником несв≥доме, насамперед сексуальн≥ пот¤ги. Ћюдину мислитель трактуЇ переважно ¤к б≥олог≥чну ≥стоту з притаманними њй пот¤гами до задоволенн¤ ≥ агрес≥њ, а культуру ¤к чинник, що блокуЇ ц≥ б≥олог≥чн≥ пориванн¤ людини.

    ќсобливе м≥сце у ф≥лософ≥њ XX ст. займаЇ феноменолог≥¤ Ч теч≥¤, ¤ка на основ≥ виробленого нею ориг≥нального методу анал≥зу св≥домост≥ намагалась розв'¤зати основн≥ ф≥лософськ≥ проблеми бутт¤ ≥ п≥знанн¤. ѕо¤снити св≥т за допомогою анал≥зу структур св≥домост≥ намагались ƒекарт, ём,  ант. ƒо ц≥Їњ суб'Їктив≥стськоњ традиц≥њ приЇднуЇтьс¤ ≥ феноменолог≥¤, творцем ≥ найб≥льш в≥домим представником ¤коњ був н≥мецький мислитель ≈. √уссерль (1859-1938). –озгл¤немо найб≥льш важлив≥ ≥дењ феноменолог≥њ.

    ¬ концепц≥њ "життЇвого св≥ту" √уссерль в русл≥ ≥дей ф≥лософ≥њ житт¤ (Ќ≥цше, Ѕергсон) стверджуЇ первинн≥сть житт¤ по в≥дношенню до науки. ќднак √уссерль не переходить на позиц≥ю ≥ррац≥онал≥зму, ¤ка характерна дл¤ цих мислител≥в. ¬≥н в≥рить, що на основ≥ феноменолог≥чного досл≥дженн¤ "життЇвого св≥ту" можна створити ун≥версальну ф≥лософ≥ю, ¤ка в≥дновить дов≥р'¤ до розуму, ¤ке було притаманне ф≥лософ≥њ, починаючи ≥з —тародавньоњ √рец≥њ. ¬ такий спос≥б, на його думку, може бути подолана криза Ївропейського бутт¤. ѕодоланн¤ кризи мислитьс¤, отже, через зд≥йсненн¤ нового проекту ф≥лософ≥њ.

    ≈кзистенц≥ал≥зм пор¤д з неопозитив≥змом можна вважати пров≥дною теч≥Їю у ф≥лософ≥њ «ах≥дноњ ™вропи XX ст. ¬≥н виник у 30-х роках (умовною датою його народженн¤ вважають вих≥д у 1927 р. прац≥ н≥мецького ф≥лософа ћ. √айдеггера "Ѕутт¤ ≥ час"), однак найб≥льшоњ попул¤рност≥ набув п≥сл¤ другоњ св≥товоњ в≥йни.

    Ќайб≥льш в≥домими представниками ц≥Їњ теч≥њ Ї н≥мецьк≥ мислител≥ ћ. √айдеггер (1889-1976) ≥  . ясперс (1883-1969) ≥ французьк≥ ф≥лософи ∆. -ѕ. —артр (1905-1980), √. ћарсель (1889-1973) ≥ ј.  ам'ю (1913-1969).

    Ќа формуванн¤ екзистенц≥ал≥зму ≥ на поширенн¤ його ≥дей значний вплив мав досв≥д виживанн¤ особи, набутий в соц≥альних катакл≥змах XX ст. Ч в перш≥й ≥ друг≥й св≥тових в≥йнах, досв≥д наруги над особист≥стю тотал≥тарних режим≥в фашизму ≥ стал≥н≥зму. ≈кзистенц≥ал≥зм намагавс¤ знайти ст≥йку опору виживанн¤ особи в чужому (≥ нав≥ть ворожому) њй св≥т≥ за умов усв≥домленн¤ нею краху ≥деал≥в ѕросв≥тництва (в≥ри в розум ≥ науку) ≥ крихкост≥, нетривкост≥ власного ≥снуванн¤. ≈кзистенц≥ал≥зм Ч це своЇр≥дний духовний протест, бунт особи проти абсурдного з њњ погл¤ду св≥ту, пошук виходу з ц≥Їњ ситуац≥њ. ѕор¤д ≥з цим дана теч≥¤, ¤к ≥ волюнтаризм Ќ≥цше, працювала на формуванн¤ сильноњ Ч свободноњ ≥ в≥дпов≥дальноњЧ особи, ¤ка починаЇ дом≥нувати в культур≥ ≥ способ≥ житт¤ «аходу в XX ст. ¬ ц≥лому можна констатувати, що екзистенц≥ал≥зм заф≥ксував радикальну зм≥ну в розум≥нн≥ (в≥дчуванн≥) людиною свого бутт¤ в св≥т≥, ¤ка в≥дбувалась в ™вроп≥ прот¤гом XX ст.



    ”крањнська ф≥лософ≥¤


    Ѕудь-¤ка форма ф≥лософ≥њ ¤к складова культури завжди несе на соб≥ в≥дбиток нац≥ональноњ своЇр≥дност≥ њњ творц≥в. «в≥дси ≥ мовл¤ть про нац≥ональну (англ≥йську, н≥мецьку, французьку) ф≥лософ≥ю, а, отже, й украњнську.

    якщо розгл¤дати ф≥лософ≥ю ¤к особливу сферу духовноњ д≥¤льност≥ людини, спр¤мованоњ на усв≥домленн¤ в≥дпов≥дноњ низки смисложиттЇвих проблем людського бутт¤, найзагальн≥ших духовних потреб конкретного народу чи нац≥њ, то украњнська ф≥лософ≥¤ Ї досить давн≥м феноменом, початки ¤кого с¤гають час≥в б≥льш далеких, н≥ж це донедавна вважалось.

    ѕоза сумн≥вом з'¤ва нашого ф≥лософського духу виходить за меж≥ ’V≤-’V≤≤ ст., коли завд¤ки д≥¤льност≥ братських шк≥л, ќстрозького культурно-осв≥тнього центру,  иЇво-ћогил¤нськоњ академ≥њ впроваджуЇтьс¤ ≥ набуваЇ самост≥йного розвитку ф≥лософське теоретичне знанн¤, тобто набуваЇ буттЇвого статусу профес≥йна ф≥лософ≥¤. ≤ хоча останн¤ вважаЇтьс¤ зр≥лим р≥внем розвитку ф≥лософ≥њ, де пануЇ њњ величн≥сть теор≥¤ та њњ творц≥ профес≥йн≥ ф≥лософи, вона Ї лише одним ≥з можливих способ≥в ≥снуванн¤ ф≥лософ≥њ. ¬одночас ≥снують й ≥нш≥ шл¤хи ф≥лософського ос¤гненн¤ д≥йсност≥, за ¤ких теоретичний ≥нтерес довол≥ м≥цно вживаЇтьс¤ з практичним. ” контекст≥ украњнськоњ ф≥лософ≥њ в≥н охоплюЇтьс¤, ¤к правило, часом ≥снуванн¤ киЇво-руськоњ культури (’-’≤ ст. ), ¤ка залишила нам низку писемних пам'¤ток, що репрезентують зразки тогочасного осмисленн¤ д≥йсност≥, характерного дл¤ украњнськоњ духовноњ традиц≥њ.

    Ќа нашу думку, св≥тогл¤дно-ф≥лософськ≥ первн≥ украњнського народу с¤гають своњм кор≥нн¤м значно глибинн≥ших шар≥в в≥тчизн¤ноњ культури, њњ дохристи¤нськоњ доби. ” св≥тл≥ аргумент≥в на користь ≥снуванн¤ сарматських, ск≥фських, кимер≥йських, ар≥йських, трип≥льських та ≥нших час≥в на територ≥њ ”крањни з њх самобутньою культурою ≥ т≥сними зв'¤зками ≥з найв≥дом≥шими осередками ќйкумени важко чи взагал≥ неможливо визначити факт по¤ви цього ¤вища т≥льки на етап≥ ≥снуванн¤  ињвськоњ –ус≥. јргументи на кшталт того, що ск≥фи, сармати, к≥мер≥йц≥, готи ≥ т. п. не Ї праслов'¤нськими (принаймн≥ достеменно це не доведено), не можуть сприйматись ¤к переконлив≥.

    “ож наша ф≥лософська спадщина в≥дчутна ≥ досить давн¤, а тому њњ ≥стор≥¤ далека в≥д л≥н≥йноњ, ¤к ≥ дол¤ народу нашого, що знав ¤к злети, так ≥ пад≥нн¤. “ому й ≥стор≥¤ в≥тчизн¤ноњ ф≥лософ≥њ Ї складною, почасти досить суперечливою, але завжди Ї г≥дною уваги, про що св≥дчать ≥ наступн≥ етапи розвитку духу украњнського, зокрема ¤зичеська минувшина Ч могутнЇ п≥дірунт¤ нашоњ духовноњ культури, золотий в≥к гармон≥њ у св≥тосприйманн≥ наших пращур≥в, ¤кий ¤скраво репрезентуЇ ген≥альна пам'¤тка Ч загадкова "¬елесова книга" Ч л≥тературний тв≥р VЎ-≤’ ст., що д≥йшов до нашого часу в коп≥њ ’V≤-’V≤≤ ст.

    «розум≥ло, що св≥тоспогл¤данн¤ праукрањнц≥в ще м≥ф≥чнопрактичне. “а в ньому вже простежуютьс¤ нов≥ дл¤ м≥фу тенденц≥њ, з'¤вл¤ютьс¤ знанн¤ про св≥т, значим≥ дл¤ вс≥х: "—е бо ƒажбо створив нам ¤йце, що Ї св≥т Ч зор¤, ¤ка нам с¤Ї. ≤ в т≥й безодн≥ пов≥сив ƒажбог землю нашу, аби та¤ удержана була" (¬елесова книга, с. 72). —в≥т поступово набуваЇ рис об'Їктивност≥ на противагу ≥ндив≥дуально суб'Їктивним у¤вленн¤м про нього. ѕро¤вл¤Їтьс¤ пот¤г до св≥топ≥знанн¤, в≥льного в≥д будь-¤ких практичних ≥нтерес≥в, а з ним ≥ тенденц≥¤ дем≥фолог≥зац≥њ св≥ту, в ход≥ ¤коњ людина стаЇ його незаангажованим спостер≥гачем.

    ‘≥лософськ≥ начала праукрањнськоњ доби набувають свого зростанн¤ в культур≥  ињвськоњ –ус≥, держави, в кордонах ¤коњ наприк≥нц≥ IX ст. об'Їднались спор≥днен≥ племена, сформувавши високорозвинуту сп≥льноту Ч украњнц≥в русич≥в. ” межах киЇворуськоњ культури ф≥лософ≥¤ рельЇфн≥ше виокремлюЇтьс¤ ¤к специф≥чний тип св≥топ≥знанн¤ ≥ св≥торозум≥нн¤ з-пом≥ж м≥фолог≥чного ≥ рел≥г≥йного св≥тогл¤ду, перепл≥таючись ≥ сп≥в≥снуючи з ними, њњ п≥днесенню спри¤ли к≥лька взаЇмопов'¤заних фактор≥в.

    ” ф≥лософських шуканн¤х час≥в  ињвськоњ –ус≥ важливе м≥сце пос≥дали й ≥стор≥ософськ≥ проблеми: анал≥з взаЇмов≥дносин структурних елемент≥в системи людина Ч церква Ч влада Ч Ѕог; ≥нтерпретац≥¤ ≥стор≥њ людства ¤к руху, що зд≥йснюЇтьс¤ за волею Ѕога; минуле, сучасне ≥ майбутнЇ  ињвськоњ –ус≥ у контекст≥ тогочасних сусп≥льних проблем ("—лово про «акон ≥ Ѕлагодать" ≤лар≥она, "—лово о полку ≤горев≥м", "ѕов≥сть временних л≥т", " иЇво-ѕечерський ѕатерик" тощо).

    ‘≥лософську думку час≥в  ињвськоњ –ус≥ можна, загалом, охарактеризувати ¤к складне синкретичне духовне ¤вище, спр¤моване на глибинне ос¤гненн¤ актуальних проблем людського бутт¤, осмисленн¤ —в¤того ѕисьма ≥ св≥ту ¤к твор≥нь Ѕога. ÷е була ф≥ло соф≥¤ рел≥г≥йна (христи¤нська) у специф≥чно в≥зант≥йському вар≥ант≥ на киЇво-руському грунт≥ з дом≥нуючою тенденц≥Їю до екзистенц≥йно-антрополог≥чноњ редукц≥њ ф≥лософського знанн¤ в контекст≥ його духовно-практичного вим≥ру.

    √ригор≥й —авич —коворода (1722-1794) Ч найвидатн≥ша постать у культурному житт≥ ”крањни XVIII ст. ‘≥лософ ≥ поет, педагог ≤ музикант, знавець латини, старогрецькоњ, староЇврейськоњ, польськоњ, н≥мецькоњ, рос≥йськоњ мов, в≥н розвинув ц≥лий комплекс ≥дей. —коворода створив власну ф≥лософську систему, йому притаманний специф≥чний стиль ≥ форма ф≥лософського мисленн¤. …ого ф≥лософствуванню властиве орган≥чне поЇднанн¤ художнього ≥ рац≥онально-абстрактного св≥тоспогл¤данн¤. Ќасл≥дком такого поЇднанн¤ став ун≥версальний алегоризм, в ¤кому предмети ≥ ¤вища осмислюютьс¤ не в ус≥й сукупност≥ властивостей, не в ц≥л≥сност≥, а лише в абстрактно-схематичному образ≥ њх ¤к символи.

    ќдним ≥з основоположних принцип≥в ф≥лософськоњ системи —ковороди Ї вченн¤ про двонатурн≥сть св≥ту, що пронизуЇ вс≥ ф≥лософськ≥ прац≥ мислител¤. —уть його пол¤гаЇ в тому, що все суще розгл¤даЇтьс¤ ¤к таке, що складаЇтьс¤ з двох натур Ч видимоњ ≥ невидимоњ, тобто матер≥ального й ≥деального, т≥лесного ≥ духовного, м≥нливого ≥ в≥чного, залежного ≥ визначального тощо. "” цьому ц≥лому св≥т≥, Ч писав √. —коворода, Ч два св≥ти, з ¤ких складаЇтьс¤ один св≥т: св≥т видимий ≥ невидимий, живий ≥ мертвий, ц≥лий ≥ розпадливий. ÷ей Ч риза, а той Ч т≥ло. ÷ей Ч т≥нь, а той Ч дерево. ÷ей Ч матер≥¤, а той Ч ≥постась, себто основа, що утримуЇ матер≥альний бруд так, ¤к малюнок тримаЇ свою барву. ќтже, св≥т у св≥т≥ то Ї в≥чн≥сть у тл≥нн≥, житт¤ у смерт≥, пробудженн¤ у сн≥, св≥тло у тьм≥, у брехн≥ правда, у печал≥ рад≥сть, в одчањ над≥¤". ѕринцип двонатурност≥ св≥ту √. —ковороди орган≥чно пов'¤заний з його вченн¤м про три св≥ти. —пираючись на давню ф≥лософську традиц≥ю (античну, натурф≥лософ≥ю ћ.  азанського, ƒ. Ѕруно, ф≥лософськ≥ курси киЇво-могил¤нц≥в, зокрема —. ѕолоцького), в≥н под≥л¤Ї все суще на три специф≥чн≥ види бутт¤ Ч "св≥ти": 1) великий, або макрокосм (¬сесв≥т); 2) малий, або м≥крокосм (людина); св≥т символ≥в, або Ѕ≥бл≥¤.

    Ќеобх≥дною передумовою на шл¤ху людини до щаст¤, п≥дкреслюЇ —коворода, Ї додержанн¤ нею принципу "спор≥дненоњ" ("сродноњ") прац≥, тобто њњ в≥дпов≥дн≥сть тому вищому, розумному ≥ справедливому началу, що визначаЇ сенс людського бутт¤. ” д≥алоз≥ "јлфав≥т або буквар св≥ту" в≥н стверджуЇ, що кожна людина маЇ свою природу, св≥й особливий нахил до "сродноњ" соб≥ справи, ¤кий неможливо зм≥нити, оск≥льки вони Ї ви¤вом у людин≥ в≥чноњ, невидимоњ натури. Ћюдина здатна лише п≥знати њњ, а п≥знавши, обрати соб≥ зан¤тт¤ ≥ життЇвий шл¤х, спор≥днен≥ з "≤скрою Ѕожою". «а таких обставин вона уникне рабства видимоњ "сл≥поњ натури" з њњ неодм≥нними пох≥дними Ч жадобою багатства, влади, слави, ≥ншими згубними пристраст¤ми, ¤к≥ несуть не щаст¤, а лише його привид, с≥ючи сум, нудьгу, непевн≥сть, незадоволенн¤, страх тощо. Ќатом≥сть "спор≥днена" прац¤ даЇ людин≥ впевнен≥сть, в≥дчутт¤ повноти свого бутт¤, душевний спок≥й, весел≥сть духу ≥ т. п. Ѕудучи легко зд≥йсненною, "спор≥днена" прац¤ приносить людин≥ насолоду не ст≥льки своњми насл≥дками, винагородою чи славою, ¤к самим своњм процесом. ¬она не лише забезпечуЇ людське матер≥альне благополучч¤, а й Ї важливим засобом духовного самоутвердженн¤, самовдосконаленн¤ людини, здоров'¤ њњ душ≥, а, отже, ≥ щаст¤. —аме щаст¤ у чистот≥ сердечн≥й, у р≥вноваз≥ духовн≥й ≥ вбачав великий мислитель, утверджуючи цю думку своњм власним житт¤м.

    —в≥тогл¤дна позиц≥¤ украњнського романтизму Ч "ф≥лософ≥¤ серц¤" Ч досить ¤скраво ви¤влена ≥ в творчост≥ д≥¤ч≥в  ирило-ћефод≥њвського братства: “араса Ўевченка (1814-1861), ѕантелеймона  ул≥ша (1819-1897), ћиколи  остомарова (1817-1885), ¤ких Їднала не лише романтична ≥стор≥ософ≥¤ з њњ апел¤ц≥Їю до ≥дењ свободи та духовноњ "≥дењ батьк≥вщини" на основ≥ христовоњ в≥ри Ч Ѕ≥бл≥њ, зв≥дки вони черпали мотиви, образи, символи, паралел≥, а й екзистенц≥йно-антрополог≥чний напр¤м розгл¤ду св≥тогл¤дних проблем, що властивий украњнськ≥й ф≥лософськ≥й думц≥.

    "‘≥лософ≥¤ серц¤" ¤к св≥тогл¤дна основа украњнського романтизму одержуЇ св≥й завершальний ц≥л≥сний ви¤в у творчост≥ одного з найвидатн≥ших украњнських ф≥лософ≥в Ч ѕамф≥ла ёркевича (1827-1874), зокрема в його прац≥ "—ерце ≥ його значенн¤ у духовному житт≥ людини за вченн¤м слова Ѕожого". —имвол "серц¤" у ф≥лософ≥њ ёркевича багатозначний. Ќайпоширен≥ш≥ значенн¤ Ч серце ¤к душевний стан людини (джерело всього доброго ≥ злогоЧв словах, думках та вчинках людини); серце ¤к ц≥л≥сний св≥т людини (до нього вход¤ть не т≥льки моральн≥ переживанн¤, почутт¤, пристраст≥, а й також акти п≥знанн¤, вз¤т≥ не ¤к процес дискурсивного мисленн¤, а ¤к акти ос¤гненн¤), серце ¤к неусв≥домлений досв≥д, позасв≥доме, що й породжуЇ ¤вища душ≥.

    –омантична тенденц≥¤ в украњнськ≥й ф≥лософ≥њ актуал≥зуЇ, ¤к ми вже мали нагоду пересв≥дчитись, постановку проблем "людина Ч нац≥¤", "нац≥¤ Ч св≥т", започатковуЇ розробку ф≥лософ≥њ нац≥ональноњ ≥дењ, ¤ка охоплюЇ собою вс≥ форми рефлекс≥њ над ≥деЇю нац≥њ, сутн≥стю ≥ сенсом ≥снуванн¤ украњнського народу, усв≥домленн¤ ним своЇњ "самост≥", своЇњ належност≥ до конкретноњ етн≥чноњ Їдност≥.

    ѕочинаючи з к≥нц¤ XIXЧ початку XX ст., украњнська нац≥ональна ≥де¤, п≥дірунт¤ ¤коњ с¤гаЇ ще час≥в ¤зичеськоњ минувшини, духовноњ культури  ињвськоњ –ус≥, стаЇ теоретично усв≥домленою, набуваЇ в≥дчутних рис буттЇвост≥. “ому розвиток украњнськоњ ф≥лософськоњ думки цього часу в≥дбуваЇтьс¤ в орган≥чн≥й Їдност≥ ≥з складним ≥ суперечливим процесом пробудженн¤ нац≥ональноњ самосв≥домост≥, прагненн¤м украњнського народу нац≥ональне ≥ пол≥тично самовизначитись. “а об'Їднана Їдиною нац≥ональною ≥деЇю Ч ≥деЇю самост≥йноњ, незалежноњ ”крањни Ч украњнська ф≥лософ≥¤ такого гатунку зм≥стовно не Ї чимось однор≥дним, а Ї скор≥ше складним проблемним полем р≥зних методолог≥чних п≥дход≥в, св≥тогл¤дних принцип≥в, духовних ц≥нностей, стратег≥чних ≥ тактичних прийом≥в на шл¤ху до реал≥зац≥њ нац≥ональноњ мети: утворенн¤ ≥ розбудови власне украњнськоњ держави.

    —еред такого складного св≥тогл¤дно-пол≥тичного переплет≥нн¤ виокремлюютьс¤ приб≥чники позитив≥стськоњ ор≥Їнтац≥њ, що апелюють до врахуванн¤ реальних обставин, факт≥в, а не чуттЇвих побажань ≥ устремл≥нь: ¬олодимир јнтонович (1834-1908), ћихайло ƒрагоманов (1841-1895), ≤ван ‘ранко (1856-1916), ћихайло √рушевський (1866-1934).

    ќсобливе м≥сце серед ц≥Їњ когорти корифењв украњнськоњ демократичноњ думки належить ћихайлу ƒрагоманову Ч складн≥й ≥ суперечлив≥й постат≥ в ≥нтелектуальн≥й ≥стор≥њ украњнського народу. ƒрагоманов взагал≥ був одним ≥з перших у середовищ≥ тогочасних радикальних мислител≥в, ¤кий зрозум≥в роль ≥ м≥сце нац≥онального питанн¤ в реал≥зац≥њ принцип≥в демократ≥њ ≥ свободи. ¬≥н не лише перша жертва антиукрањнських репресивних заход≥в рос≥йського ур¤ду (у 1875 р. був зв≥льнений з  ињвського ун≥верситету), а й автор першого модерного украњнського пол≥тичного журналу "√ромада". ƒрагоманов першим намагавс¤ спростувати довол≥ попул¤рну на той час теор≥ю про взаЇмовиключенн¤ космопол≥тизму ≥ нац≥онал≥зму, витворивши ≥мператив: " осмопол≥тизм в ≥де¤х та ц≥л¤х, нац≥ональн≥сть у грунт≥ та формах". ¬≥н глибоко в≥рив, що нац≥ональн≥сть Ї необх≥дним буд≥вельним матер≥алом усього людства.


Hosted by uCoz